Йоу-йоу. Сьогодні п'ятниця, а що це означає? Так, що завтра знову наші довгоочікувані вихідні. Проте, завтра я їду в Унів, десь за місто з класом. Нам сьогодні добре потріпали всім нерви з тою поїздкою, і в мене просто немає слів. Завтра знов рано вставати, на 9 біля школи, ааа, не хочу розлучатись з своїм теплим ліжечком.Ох, хоть би цікаво було. Я вже хочу спати.
26 квітня, п'ятниця, 7:45.
- Доброго ранку.
- Доброго, красуня, - з усмішкою сказав тато(люблю коли мене тато так називає).
- Тато, привітай мене.
- З чим?
- А ти привітай, тоді скажу.
- Вітаю. Так з чим я тебе привітав?
- Позор тато. Взагалі-то сьогодні в мене залишився рівно місяць до дня народження.
- Ахахаха, Ілона, а я і не знав. Ставиш сьогодні?
- Купляй торт, я тільки "за".
- Я пожартував, ти мене погано знаєш. Ніякого торту, ти як завжди його сама з'їж.
- Як хочеш. А можна взяти твій фотоапарат в суботу?
- Навіщо він тобі?
- Я піду гуляти з дівчатами, нам треба фотоапарат.
- Не дам. Ти його розібєш.
- Добре, тоді на день народження я хочу фотоапарат.
- А телефон вже не хочеш?
- Хочу.
- Тоді йди гуляй. Фотоапарат на наступний рік.
- Ну добре.
- Ілона, яка година?
- 8:00.
- Я вже маю йти, заговорила ти мене.
- Бувай.
І так, я пішла до школи. Там нічого не було цікавого. Все як завжди. Потім після школи, я пішла з Христиною гуляти. Ми обійшли спочатку весь наш квартал, а потім пішки пішли в центр. Так класно було, ось нарешті погода те, що треба. Весна розцвіла, всі вже в шортах ходять, а я жарюсь ще в джинсах. Я сьогодні була банкрутом, в Христі були гроші і всі вони пішли на воду. Жараааа, в нас у Львові панує спека, приїжайте, пожартесь в нас тут. Обійшли все місто, центр 10 раз, стільки туристів, я просто в шоці, тлумляться один на одному. І всі з фотоапаратами, всі фотографують все, що бачать, і всюди я в кадр попадаю, потім сижу собі тихенько на лавочці, нікого не чіпаю, повертаюсь, а там якийсь хлопець мене фотографує, а в мене волосся вітром зносить, ахаха, весело. Набалакались, находились, що ледве додому вже дойшли. Їхали в тролейбусі, дзвоню до тата:
- Привіт.
- Привіт, що хочеш?
- Просто так дзвоню.
- Просто так не буває, що тобі треба?
- Тато, я тебе люблю.
- О, це вже точно не просто так.
- А де ти є?
- На роботі, де ше можу бути.
- А коли будеш?
- Пізно ввечері.
- А купиш шось смачненьке?
- Мамі скажеш, вона купе.
- Ну добре, добре, збирай гроші на телефон.
Ось так от, я тата свого готую до дня народження свого, морально, ахахаха.
Центр. Море людей, невідомих мені людей, але всіх нас щось пов'язує, мабуть, те, що ми живемо в одному чудовому місті Львів, і кожен з нас цим пишається. В цих лицях є так багато радості і смутку, страждань і кохання, в їхніх очах так багато щирості. Прості прохожі, але такі всі незвичні і метушливі. А і справді, наше місто не спить, воно таке метушливе і ні на хвилину не засинає, щоб відпочити. Люди всі такі приємні, йдуть і усміхаються, а дітки, то взагалі, дарують свої усмішки "безкоштовно". По місті лунають звуки гітари і скрипки, пахне весною, ось все, що потрібно для щастя. Ось Вам ще трошки настрою:
- Антитіла - Бери своє
- Гуаш - Селяві
- O.Torvald - Без тебе
А я йду, до завтра. Музики всім побільше. Не сумуйте.
Немає коментарів:
Дописати коментар